ПИЖ, а́, ч. 1. Прокладка в мисливському патроні, яка відділяє набій від кулі або дробу; // Пучок вовни, повсті і т. ін. для забивання набою у вогнепальну зброю, яка заряджається з дула. На двох розстелених газетах з’явилось все — шріт, порох, патрони, вибивка, пижі (Собко, Біле полум’я, 1952, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 350.