ПИЛИ́НА, и, ж. Одна часточка пилу; порошина. — * У порівн. Чує він себе таким слабим, Безсильним і безвільним, мов пилина, Вітрами гнана (Фр., XIII, 1954, 207); // перен. Хто-небудь маленький, незначний або щось нецінне, непоказне. Що ж ти таке тут, пилино світова, царю земний, чоловіче? Коли твій розум не збагне того світового простору, твої очі не проглянуть його пустоти, твоя думка не досягне його краю (Мирний, IV, 1955, 323); Рідні мої простори.. Сам я без вас — пилина, з вами — в мільйонах — сила (Гірник, Сонце.., 1958, 88).
◊ Ні (ані́) пили́ни — зовсім нічого. За чумаком добре жити.. На оборі ні шерстини, А в коморі ні пилини! (Укр.. лір. пісні, 1958, 526); — Гей Антоне, Антоне, мій невдалий господарю?! Весна прийшла, а в нас ні зернини, ні пилини (Чорн., Визволення, 1949, 6); Пили́ні не дава́ти (не да́ти) упа́сти (сі́сти і т. ін.) — оберігати від усяких неприємностей, труднощів і т. ін. — А тут один іде [пан].. Перед ним пани біжать та народ розпихують і позаду всіх штовхають, так що пилині не дадуть на ньому сісти (Кв.-Осн., II, 1956, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 351.