ПИЛЮ́ГА́, ю́ги́, ж., розм. Густий пил; велика кількість пилу (у 1 знач.). Овечки бекали та мекали, розскакувались на всі боки й піднімали з шляху страшенну пилюгу… (Мирний, І, 1949, 243); Мина Минович глянув у дзеркало, що в спинці дивана, витер спітнілого лоба, замашно сів у м’яке крісло, аж пилюга звихрилась (Кравч., Бувальщина, 1961, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 353.