ПИЛЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. пиля́ти. Я дошки пиляв із дядьком Дмитром: мука, а не пиляння — він, козак, зголоднів, пилки не потягне (Кос., Новели, 1962, 35); З’являються [в добу неоліту] нові способи обробки каменю: шліфування і пиляння (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 37); Каленик Петрович Дзябура не боявся своєї дружини: він просто не міг слухати її дорікань, скарг і інших уїдливих балачок, що мають загальну назву «пиляння» (Багмут, Опов., 1959, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 353.