ПИ́НХВА, и, ж., заст. Груба, безглузда витівка, під час якої вдувають через паперову трубку дим тліючої вати в ніс сонного, а також така трубка. * Образно. Гінець Явтух Чкурнув, що мав сили, З листом об тім, Що туркам всім Пинхву в ніс встромили (Г.-Арт., Байки.., 1958, 164); // перен. Що-небудь підступне, неприємне; каверза. Як розглядів наш Забрьоха таку пинхву, як скочить із-за стола, як вибіжить з хати! (Кв.-Осн., II, 1956, 157).
Да́ти (зада́ти, піднести́) пи́нхви (пи́нхву) — вдіяти що-небудь підступне, неприємне для іншої особи. Чухають [люди] собі потилицю, та плямкають, та нищечком лають усе-таки того ж Тихона, що їм таку пинхву дав! (Кв.-Осн., II, 1956, 135); — Тобі, мабуть, треба такої, щоб давала щодня стусанів у потилицю! — Ого-го! Нехай спробує! Я задам їй такої.. пинхви, що вона не потрапить кудою втікати (Н.-Лев., І, 1956, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 356.