ПИ́САЛО, а, с., заст. Перо (для писання). Він неодмінно хотів навчитися писати, а його зашкарублі на важкій праці руки не слухались очей та голови і зовсім не туди, куди треба, вели писало (Гр., II, 1963, 77); Ярославові стало шкода дівчини, він кутав її в білячу ковдру, витирав їй сльози міцною своєю рукою, рукою мужа, що з однаковим спритом тримала меч і писало (Загреб., Диво, 1968, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 358.