ПИ́САНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до писа́ти. На ньому [столику] лежали звої нотного паперу.. і ще якісь дрібно писані порізнені листки (Л. Укр., III, 1952, 582); З коня зіскочив [козак] стрімголов І в Спаську вежу увійшов, Тримаючи в руці своїй Богданом писаний сувій (Бажан, Роки, 1957, 239); Почали виясняти вище писані провини, і всіх, хто там був, оповив правдивий гнів на такі несвітські вчинки (Гр., Без хліба, 1958, 20); Будинок у Плачинди просторий, міщанський, на п’ять покоїв.. Від божниці дві стіни красуються старосвітськими, писаними на кипарисі та білому залізі образами (Стельмах, І, 1962, 308); Катя провідниця, — У вагоні чисто, На столах — водиця. Писана барвисто Скатертина біла (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 67); // пи́сано, у знач. присудк. сл. Все буде так, як писано в книжках: Зірчастий сніг, легкий на вітах іній І голоси самотні у полях (Рильський, І, 1960, 258).
◊ Ви́лами [по воді́] пи́сано див. ви́ла; Зако́н не пи́саний кому, для кого — не можна або даремно, годі вимагати від кого-небудь дотримання загальноприйнятих норм поведінки Дурням закон не писаний! (Укр.. присл.., 1955, 256); Не про нас пи́сано — призначено для інших. — Аби ти не був такий темний, то міг би взнати дещо про владик земних.. — Сова про сову, а всяк про себе, — Ситник усміхався трохи погірдливо, — писано не про нас (Загреб., Диво, 1968, 540); На роду́ пи́сано — те саме, що На роду́ напи́сано (див. напи́саний). «Ану лиш гуртом заспіваймо, Геп об землю лихо-біду! Най буде, що буде, — не дбаймо… Так писано, знать, на роду!» (Граб., І, 1959, 306).
2. у знач. прикм. Написаний від руки; рукописний. Йому марилось: ось маленька світла кімнаточка,.. стіл з купою книжок на ньому, невеличкий каламар, годинник, рукописи, аркуші писані, друковані, білі (Хотк., І, 1966, 43); Зважають, що треба поховати хоть найдорожчі писані речі… (Л. Укр., III, 1952, 728); // Який записано або надруковано; протилежне усний. — Ми забираємо хлопчика! — твердо промовив полковник. — Ось писаний дозвіл! (Донч., VI, 1957, 325); Устина вдає, що спить, а сама слухає мудре писане слово (Чорн., Визволення, 1949, 53); // Закріплений, складений на папері у формі документа. Користування.. приміщеннями оформляється писаним договором з керівником будинку (Цив. кодекс УРСР, 1950, 95); Як і всі антрепренери українських театрів, М. К. Садовський тримав трупу «на слово». Писаних умов з акторами тоді не складали (Минуле укр. театру, 1953, 168); // у знач. ім. пи́сане, ного, с. Написаний від руки текст із певним змістом. Писаного сокирою не вирубаєш (Укр.. присл.., 1955, 263).
3. у знач. прикм. Прикрашений різьбленням, малюнками або вишивкою. Щезав [хлопець] серед весільної юрби, щоб за хвилину явитися з писаною, плескатою фляшкою (Фр., VIII, 1952, 63); Промінь мигтить по писаному комині, по стелі, по вікнах і гасне на покутті (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 22); Дуже до лиця їй [княгині] був гуцульський одяг: і сорочка вишивана з уставками, і киптар писаний, сухозолоттю золочений (Гжицький, Опришки, 1962, 74); // З кольоровими смугами (про тканину). Хата в Паськів простора, прибрана.. Стіни в рушниках, постіль у пишних подушках, писаних ряднах (Горд., II, 1959, 10); На станції Розлуч юрмились, схожі на перелітних птахів, люди з писаними торбами за плечима (Чорн., Пісні.., 1958, 49).
4. у сполуч. із сл. вро́да, краса́, кра́сень, красу́ня і т. ін. Надзвичайно красивий, вродливий. Через цю писану вроду та оці русі коси і звів її блискучий офіцер-аристократ (Смолич, Мир.., 1958, 71); — Як настане ніч, з лісу на поляну вийде пастися кінь Добрян, писаної краси (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 6); Чоловік з якоюсь вертихвісткою любов крутить. Ну, коли б у того чоловіка та жінка була якась нетіпаха, то вже бог з ним. А то ж писана краля, хоч з лиця воду пий (Кучер, Трудна любов, 1960, 334).
◊ Носи́тися (па́нькатися і т. ін.) як з пи́саною то́рбою — ставитися до кого-, чого-небудь ніби до цінного, важливого. [Оксана:] Та як за таким батьком і не голосить? Це вже все село знає, що він панькався з Єфремом, як з писаною торбою (Кроп., IV, 1960, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 358.