ПИСКЛИ́ВО. Присл. до пискли́вий. Розставивши, як чорногуз, свої довгі ноги, він по-жіночому пискливо зареготав (Кол., Терен.., 1959, 36); — А що, коли б оцей колодязь та перенести туди, на горб, — пискливо внесло пропозицію якесь замурзане хлоп’я (Головко, І, 1957, 183);* Образно. Кларнет пискливо тягне краков’яка, Мазурки плине повідь голуба (Мал., Книга.., 1954, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 363.