ПИ́СОЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до пи́сок. Алеями, залитими сонцем, метушилась щаслива дітвора, а бабуні й молоді дівки з різнокольоровими клуночками на руках, що з них визирали рожеві, воскові писочки немовлят, сиділи поспіль на лавах, захоплені бесідою (Досв., Вибр., 1959, 368); На стежці зустріли їжака, який прямував до кисличок і сопів кругленьким, немов у поросяти, писочком (Чорн., Красиві люди, 1961, 83); Перебирає [муха] своїми дрібними ніжками просто до молока. Надибала крапельку. Замочила свій тоненький писочок і виймає його, знов замочила і знов виймає… (Круш., Буденний хліб.., 1960, 30); Немов поміркували [форелі] щось: іще декілька з’їло кидані шматки, але переважна маса не хотіла їх їсти; деякі навіть, ухопивши та спробувавши смаку, викидали їх із писочків назад (Фр., VI, 1951, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 364.