ПИСЬМЕ́ННІСТЬ, ності, ж.
1. Уміння читати й писати. Всі люди, що жили в ній [Костівці], мали такий погляд на книжку та на письменність, мовби то річ зовсім не цьогосвітна (Гр., II, 1963, 68); У наш час еталоном освітнього рівня селян стає вже не проста письменність і навіть не початкова освіта, а освіта в обсязі неповної середньої і середньої школи (Ком. Укр., 4, 1967, 69).
2. збірн. Те саме, що писе́мність. Письменність на Русі виникла й поширилась ще до прийняття християнства (Іст. СРСР, І, 1957, 50); Своєї письменності чукчі не мали майже до 1930 року (Веч. Київ, 10.ІІІ 1967, 4); Історія Нового Риму — Східної Римської імперії знала часи, коли в цьому багатстві на людській крові розквітали науки й мистецтва, культура й письменність (Скл., Святослав, 1959, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 365.