ПИ́ХКАННЯ, я, с. Дія за знач. пи́хкати і звуки, утворювані цією дією. — А вона тобі, ота бісова машина, як скажена — тільки гурк-гурк, пих-пих. І від того пихкання та гарчання у мене в голові одразу все шкереберть (Жур., Дорога.., 1948, 189); В суботу і неділю на заводі тиша. Не чути ритмічних постукувань конвейєрних візків, важкого пихкання пресів (Роб. газ., 21.IX 1966, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 371.