ПИЩА́ННЯ, я, с. Дія за знач. пища́ти і звуки, утворювані цією дією. Вилися між деревами якісь сіренькі пташечки, малесенькі, з пищанням своїм веселим (Вовчок, І, 1955, 145); Про дітей не думав [Гордій], навіть більше: не бажав їх. Дитина — се пелюшки, крик, пищання, купання (Гр., II, 1963, 49); — Війта вибирають! — почулися голоси знадвору і разом з ними розпачливі крики, прокляття та пищання жінок (Фр., VIII, 1952, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 375.