ПЛАВУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який плаває, розташований, лежить на воді. — Не крию, стільки ж лякає мене та плавуча виспа, скільки і вабить (Л. Укр., III, 1952, 743); Інспектор уже пройшов палубу «Колумба» і плавучим містком зійшов на берег (Трубл., Шхуна.., 1940, 75); Плавучий завод; Плавуча крига.
2. Здатний триматися на поверхні води, плавати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 557.