ПЛАЗУ́Н, а́, ч.
1. див. плазуни́.
2. перен. Той, хто по-рабському схиляється перед ким-, чим-небудь, догоджає комусь, принижується, вислужується перед кимсь. [Убийбатько:] Благородних шкідників я щось не знаю. Всі вони підлі, а плазуни — особливо небезпечні. Один псує машини, а другий — людські душі (Мик., І, 1957, 360); Легше вмерти людиною, ніж жити плазуном (Коз., Гарячі руки, 1960, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 558.