ПЛА́КСА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка часто плаче, схильна до плачу, сліз. Через два роки виходилось [дитя], і такий з нього гарний хлопець став, що кому не скажеш, що це той плакса, що хирів, то й віри не йме (Стор., І, 1957, 215); Не думайте, будь ласка, що Ніна плакса. Ні… Вона ніколи даремно не рюмсає (Коп., Сон. ранок, 1951, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 559.