ПЛАНЕ́ТА, и, ж.
1. Небесне тіло кулястої форми, яке обертається навколо Сонця і світиться відбитим сонячним світлом. Науці відомо дев’ять великих планет сонячної системи, до яких належить і наша Земля (Наука.., 10, 1956, 29); Вважають, що людина досягне планет вже наприкінці нашого століття (Рибак, Час.., 1960, 222); // Земна куля разом з людьми, що її населяють. А тоді якраз осінь була така гнила, здавалось, уся планета наскрізь розкисла (Баш, На землі.., 1957, 56); Українська громадськість, весь український народ зроблять все, що в їхніх силах, щоб разом з усім радянським народом, з усіма миролюбними силами нашої планети забезпечити торжество справи миру (Ком. Укр., 12, 1962, 57).
2. перен., розм., заст. Те саме, що до́ля 1. Спитайте на Ганчарівці, там ще тямлять, як розказували про неї [Галочку] діди і батьки наші і яка їй випала планета (Кв.-Осн., II, 1956, 316); Мені випала щаслива планета — родитися в степу. На жнивах (Ковінька, Кутя.., 1960, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 561.