ПЛАНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Частина огорожі від стовпа до стовпа або планка в огорожі. Він відсунув планицю, що правила замість воріт (Сміл., Пов. і опов., 1949, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 562.