Слово "плем'я" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПЛЕ́М’Я, пле́мені і пле́м’я, с.

1. Форма суспільної організації і етнічної спільності людей, що характерна для родової стадії первіснообщинного ладу. Великий і численний рід, один із родів полянського племені, до якого належав Ант, споконвіку жив над Дніпром (Скл., Святослав, 1959, 11); Племенами називаються об’єднання родів, які жили на спільній території, говорили однією мовою і мали спільні звичаї та вірування (Іст. СРСР, I, 1957, 9).

2. Група народностей, пов’язаних спільним походженням і спорідненістю мов. Найближчими сусідами Західної Римської імперії були германські племена, далі на схід жили слов’янські, литовські, фінські племена (Іст. середніх віків, 1955, 3).

3. заст. Народність, національність; народ. Яскравими фарбами малював він колишню славу й велич татарського племені (Коцюб., І, 1955, 292); Серед мішанини різних мов, які він знав і яких не знав повністю, йому був зрозумілий тільки сміх, єдиний для всіх племен, однаковий у всіх людей на землі (Гончар, III, 1959, 157).

Лю́дське́ пле́м’я — людство, люди. Усі, хто вигадує й вірить, Мовби боги задля людського племені світ утворили, Надто у мислях своїх правдиві стежки обминають (Зеров, Вибр., 1966, 163).

4. тільки одн., перен. Група, категорія людей, об’єднаних якою-небудь спільною ознакою (належністю до якогось соціального шару, до певної організації або за віком, особистими якостями, властивостями і т. ін.). Діточки її стомили ніженьки, заклопотали головочку, годячи панському плем’ю (Вовчок, І, 1955, 30); Повстає кругом по світі Плем’я сміле, войовниче, Що для люду права, хліба, Волі і освіти кличе (Фр., X, 1954, 120); Гей, знову, знов прибоєм лави — На площі плем’я молоде! (Ус., І сьогодні.., 1957, 21); Комсомольське плем’я; // розм. Група тварин, об’єднаних якою-небудь спільною ознакою. Пси мене обнюхали.. По павільйонах, по цехах, по монтажних кімнатах, у їдальні — скрізь на всі способи чухалось, скавучало й гавкало це плем’я (Ю. Янов., II, 1958, 18).

5. тільки одн., розм., заст. Рід (у 2 знач.). Троянське плем’я все засіло коло книжок, що аж потіло (Котл., І, 1952, 168); // Походження, родовід. Я не знала роду-племені своєї знайомої, ледве знала імення (Л. Укр., III, 1952, 598); [Вересай:] Хто ж ви будете, люди добрі? З якого села, роду-племені? (Мокр., П’єси, 1959, 252).

6. тільки одн., заст. Рідня, родич. Приїздить він до дядька, а дядина побачила та й кае [каже]: — Це ж наше плем’я їде (Сл. Гр.); // Нащадки, діти; покоління. — Ой, Іване.., а що буде послі, не подумав єси, та й запропастив і дівчину, і все її плем’я! (Вовчок, І, 1955, 26); * Образно. Дівчино, серденько! жартуй, поки є врем’я, Жартуй, да не глузуй із бідних парубків; А то мине весна твоїх годів, Покине і тебе дияволове плем’я (Греб., І, 1957, 54).

◊ Без ро́ду й пле́мені див. рід; Іу́дине (ю́дине) пле́м’я див. іу́дин (ю́дин); Ні ро́ду ні пле́мені див. рід.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 575.