ПЛОМЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., поет. Те саме, що полум’яні́ти. Голубенко сильно втягав дим, цигарка аж шкварчала й пломеніла (Епік, Тв., 1958, 204); [Любов:] Але згодьтесь же і ви, що горіти і пломеніти від сього просто смішно! (Л. Укр., II, 1951, 18); Пломеніючи щастям, вона уривчасто.. почала розповідати йому про випадок на фабриці (Вільде, Сестри.., 1958, 561); В ще неясній далині вимальовувався стрімкий копер. На ньому м’яким рожевим сяйвом пломеніла зоря (Ткач, Черг. завдання, 1951, 27); Лице ще й досі пломеніє (Сос., II, 1958, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 591.