ПЛОСКОГІ́Р’Я, я, с. Високо (за 500 м) піднята над рівнем моря ділянка суходолу з плоскою або хвилястою поверхнею. Змучені підйомом, коні довго стояли.., потім дружно побігли рівним, положистим плоскогір’ям (Тулуб, В степу.., 1964, 92); Плоскогір’я — високі рівнини, або столові гори (Курс заг. геол., 1947, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 592.