ПЛОХЕ́НЬКИЙ, а, е, зневажл. Зменш. до плохи́й. Невесело сходили жнива, — літо пройшло. Настала осінь, — урожай був плохенький (Фр., І, 1955, 130); Холодний вітер шарпав плохеньку одіж людей (Досв., Вибр., 1959, 173); Він знав, що Єремія — чоловік з м’яким серцем, плохенький, полохливий (Н.-Лев., III, 1956, 395); Дід.. тихо підійшов до авто, наставивши долоню до очей дашком, придивляючись плохенькими очима до машини (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 593.