Слово "плутати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, недок.

1. перех. Безладно перевивати, переплітати що-небудь (нитки, волосся і т. ін.); доводити до безладдя, порушуючи певний порядок. — А в діда борода з конопель, — белькотав Петрусь і брав рученятами діда за бороду й плутав її на всі лади (Н.-Лев., IV, 1956, 219).

2. перех. Вносити безладдя, плутанину в що-небудь; заплутувати. Аварія, забравши понад три тижні часу на ліквідацію, плутала попередні плани й передбачення (Коцюба, Нові береги, 1959, 168).

◊ Плу́тати [всі] ка́рти див. ка́рта; Плу́тати [свої́] сліди́: а) те саме, що Заплу́тувати (заплу́тати) слід (сліди́) (див. заплу́тувати). Глухими вулицями втікали вони, плутаючи сліди (Цюпа, Назустріч.., 1958, 303); б) хитрувати, намагаючись спростувати докази, відвести підозру. Плутати свої сліди й говорити безглузді речі — в цьому Самійло Овсійович був великим майстром (Шовк., Людина.., 1962, 316).

3. перех. Сполучати, поєднувати що-небудь з чимсь; змішувати. Плутаючи польські і російські слова, вона спитала, чи нема в селі фашистів (Хижняк, Тамара, 1959, 262).

4. перех. Помилково приймати кого-небудь за когось іншого або що-небудь за щось інше. — Ах, ти, кабасю!.. чистої крові беркшир… — Але ж, Іване: йоркшир… — Гм… дивно… вічно ти плутаєш… (Коцюб., II, 1955, 218); [Криницька:] Який Григорій Філаретович? Ти завжди плутаєш! (Мик., І, 1957, 404).

5. перех. і без додатка. Помилятися, збиватися; робити не те, що слід. Конторники нічого не роблять; один дурний і тільки плутає, другий теж дурний (Коцюб., III, 1956, 163); Ми не думали над своїми ходами, раз у раз плутали і, нарешті, покинули доміно (Сміл., Сашко, 1957, 112); // розм. Говорити, розповідати, збиваючись, без логічного зв’язку. Ще щось там за сватання плутав [Іван], а Дарка сміялася (Л. Укр., III, 1952, 738); На слідстві він брехав, на чім світ стоїть, міняв показання, плутав, викручувався (Тют., Вир, 1964, 192).

6. перех. і без додатка. Збивати з пантелику, вводити в оману. [Тоня:] Тьотю, ідіть в кімнату.. Ви тільки плутаєте. [Тьотя Сима (виходить, бурмочучи):] Де вже мені в таких тонкощах розібратись (Коч., II, 1956, 462); // Позбавляти ясності, логічності (думки, висловлювання і т. ін.). Лине сумна мелодія, плутає думки у Сашуневій голові (Мушк., Серце.., 1962, 257).

7. перех. і без додатка. Заважати рухатися, перешкоджати рухові. Добре, хоч дощ не січе, не пронизує вітер, коріння не плутає ніг (Хотк., II, 1966, 275); Вихиляється перед нею [Оксаною] Щур, залицяється. Волочаться калоші на ногах — плутають (Вас., І, 1959, 242).

8. неперех., розм. Ходити сюди-туди, вештатися. Сторож тишу самотини Рушить чобітьми. Змерз, а плута по дорозі (Граб., І, 1959, 284).

9. неперех., розм. Ходити, не знаючи дороги; блукати. Помилилась баба Секлета, а може, це я заблудив. Треба.. іти й плутати, самотужки, шукати перевозу на той бік Псла (Ю. Янов., І, 1954, 72).

Плу́тати нога́ми: а) ходити. [Xрапко:] Бісів дід! Аж порохня з його сиплеться, а ще таки плутає ногами (Мирний, V, 1955, 133); б) іти повільно, мляво, ледве переступаючи; плентатися. Плутає Федір ногами, мов не своїми, а тут ззаду Марина ще хлипа (Мирний, IV, 1955, 225); — Бистріше, не плутай ногами! — чує він знову Василів голос над головою (Кос., Новели, 1962, 178); в) нерівно ступати. По сонних улицях села, збивши шапки на потилицю, вешталися, плутаючи ногами, Вова з Муляром (Вас., І, 1959, 93); Іде вона, тая людина страшна, йде вулицею, ногами плутаючи, на ціпок спираючись (Вишня, І, 1956, 65).

10. перех. і неперех., розм. Те саме, що вишива́ти 1. — Вони, бач, і робили б, що тільки б плутали на п’яльцях якесь своє дрантя (Н.-Лев., І, 1956, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 596.