ПЛУ́ТНІ, ів, мн. (одн. плутня́, і́, ж.), розм. Хитрий, нечесний вчинок, обман; шахрайство. [Петро:] Кари я не хотів би: а так, перед усім світом показати твою плутню, твої гидкі заміри (Мирний, V, 1955, 188); Чоловік непоганий [Мусій], совісний, з рідним братом Євменом навіть не став родичатися через його плутні, хитрощі та дружбу з сільськими крутіями (Головко, II, 1957, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 597.