Слово "плювати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПЛЮВА́ТИ, плюю́, плює́ш; наказ. сп. плюй; недок.

1. Викидати, виштовхувати з рота слину, мокротиння і т. ін. — Поблагословив бог ту землю та й почала вона рости. А та, що в роті у сотони [сатани], росте й собі.. — Плюй, — радить бог. Зачав він плювати, та й де лиш плюне, там виростають гори (Коцюб., II, 1955, 328); Він частіше почав смоктати люльку і густо плювати в огонь (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 326); — Ай, ай! Заберіть геть банки! — кричав Орлюк, плюючи кров’ю (Довж., І, 1958, 303); * Образно. [Кезгайло:] Ну й хвища надворі, нехай їй біс! Січе, плює в обличчя, з ніг валить… (Коч., П’єси, 1951, 213); // чим, перен. Вивергати, викидати з себе (ку́лі, вогонь, дим і т. ін.); розкидати навколо себе часточки чого-небудь. Старий гриб.. плював чорним.. насінням (Хотк., II, 1966, 138); Що не рейка, частокіл, вагон, — усе плювало кулями (Кач., II, 1958, 357).

2. перен., розм. Виявляти щодо кого-, чого-небудь презирство, байдужість; зовсім не брати до уваги когось або щось. Не плюй в колодязь: пригодиться води напиться (Номис, 1864, № 4478); Даєш ти, господи єдиний, Сади панам в твоїм раю, Даєш високії палати. Пани ж неситії, пузаті, На рай твій, господи, плюють (Шевч., II, 1963, 242); [Жандарм:] Я спокійний і нічого більше не роблю, але плювати на себе не дам! (Фр., IX, 1952, 141); // безос., інфін., у знач. присудка. Уживається для висловлення цілковитої байдужості: «все одно», «байдуже» — Нехай собі — пароплави горять. І — хоч би все згоріло — плювать! (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 300).

◊ Плюва́ти в ду́шу див. душа́; Плюва́ти в обли́ччя див. обли́ччя; Плюва́ти в о́чі див. о́ко 1; Плюва́ти мені́ (йому́, їм і т. ін.; я хоті́в) на кого — що, безос. — мені (йому, їм і т. ін.) немає діла до кого-, чого-небудь. — Плювати мені на тебе та на твого преосвященного. Як жила, так і житиму! — відказала вона (Мирний, III, 1954, 198); Він зразу ж зметикував, що це лукаве дівчисько не може нічого цікавого знати про нього, а якщо й знає, то напевно якісь бабські плітки, на які йому плювати з високого дерева (Вільде, Сестри.., 1958, 380); — Та не кричи ж, Пауль, на всю вулицю, а то люди збираються, — пробує втихомирити мене Шілінг. Але я плювати хотів на людей (Кол., На фронті.., 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 598.