ПЛЮГА́ВИТИ, влю, виш; мн. плюга́влять; недок., перех., зневажл.
1. Робити брудним, нечистим; бруднити. Містечко.. плюгавить.. небо з мокрих димарів (Панч, На калин. мості, 1965, 106).
2. перен. Те саме, що ганьби́ти 1. Дуже то немилий випадок, як тебе при людях сварять і плюгавлять (Март., Тв., 1954, 195); // Оскверняти, поганити. Народ одностайно вирішив вимести оунівське сміття з нашої вільної української землі, щоб не плюгавило воно наших днів, не затьмарювало радості нашого щасливого життя (Мельн., Коли кров.., 1960, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 598.