ПЛЮНДРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до плюндрува́ти. Багато-багато разів він [Подільський край] був плюндрований вогнем і мечем (Цюпа, Україна.., 1960, 243); // плюндро́вано, безос. присудк. сл. Гершко чув, як ломано [ламано] двері, плюндровано засіки (Фр., III, 1950, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 599.