ПЛЮ́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Однокр. до плю́хати. Яків випустив весло.. і важко плюхнув у воду (Донч., III, 1956, 111).
2. неперех., однокр. Упасти з шумом, схожим на сплеск. Стане [хлопчик] піднімати її [дитину] за ноженята, та як силочки нема, а воно його переважить, то він так і плюхне на неї (Кв.-Осн., II, 1956, 362); // Швидко, з розгону або незграбно, важко сісти, опуститися. Плюхнула [пані] в крісло, аж її підкинуло (Вовчок, І, 1955, 75); Він стомлено плюхнув на диван (Ільч., Петерб. осінь, 1956, 197).
3. перех., однокр. Кинути кого-, що-небудь із шумом (звичайно у (на) воду або в (на) щось рідке). Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (Голов., Тополя.., 1965, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 601.