ПЛЯ́МА, и, ж.
1. Частина якої-небудь поверхні, що виділяється своїм забарвленням, кольором, освітленням. На килимі були виткані не квітки, а якісь дуже ясні, ніби квітчасті плями, або червоні та білі латки (Н.-Лев., III, 1956, 15); Нога в хлопця взялася синіми плямами, він пашів жаром і марив (Донч., VI, 1957, 88); На поверхні Сонця буває виразно видно маленькі темні утворення — плями (Наука.., 2, 1957, 12); *У порівн. З сіней вийшов Софрон, попрямував до воріт і довго, як пляма старого портрета, чорнів у рамці розчиненої хвіртки (Стельмах, II, 1962, 372); Жовтими, червоними й зеленими плямами світились ліхтарики стрілок (Трубл., Мандр., 1938, 20); // Забруднене місце на чому-небудь. Сукно було аж рябе від чорних плям з чорнила (Коцюб., І, 1955, 37); Кілька бійців чистили зброю,.. походжав між ними.. Денис Блаженко, зазираючи в стволи, ревно дошукуючись плям (Гончар, III, 1959, 317).
∆ Жо́вта пля́ма — місце найкращого бачення (сприймання світла) в сітківці ока людини і хребетних тварин; Сліпа́ пля́ма — місце виходу зорового нерва в порожнину ока, нечутливе до світла. Місце, де входять у сітківку волокна зорового нерва, позбавлене паличок і колбочок і тому називається сліпою плямою (Анат. і фізіол. люд., 1957, 159); Со́нячні пля́ми — тимчасові утворення на поверхні Сонця, що видаються темними плямами. Галілей відкрив і сонячні плями — величезні вихори розжарених газів на сонячній поверхні (Бесіди про всесвіт, 1953, 27).
◊ Бі́ла пля́ма див. бі́лий; Роди́ма пля́ма див. роди́мий.
2. перен. Що-небудь неприємне, що ганьбить (у 1 знач.). І сонце свої плями має (Укр.. присл.., 1955, 261); [Неофіт-раб:] Не хліба хочу я, не слова прагну, — любові чистої без плям бажаю (Л. Укр., II, 1951, 237); Начальник цеху просто не може думати про щось інше, .. поки ганебна пляма не змита з його блискучої репутації ливарника (Собко, Біле полум’я, 1952, 278).
◊ Ки́дати (ки́нути, кла́сти, наклада́ти, накла́сти) пля́му на кого — що — ганьбити, неславити кого-, що-небудь. — І отак діє ворог.. Не тільки пострілами.. Кинути пляму на газетяра-партійця, викликати підозру до нього — ось чого вони хочуть (Жур., Нам тоді.., 1968, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 602.