ПОБАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Укритися зморшками (про тіло, шкіру). Поморщилась [у Софії] шия, побабіло обличчя (Гончар, Таврія, 1952, 145); Дощ промочив їх наскрізь.. Тіло, де воно оголялося, стало жовто-зеленим і побабіло (Сенч., Опов., 1959, 261); Ноги сині, пальці позлипались та аж побабіли неначе (Тесл., З книги життя, 1949, 72).
2. Стати бабою (див. ба́ба 1 4); збабитися (часто з відтінком зневаги).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 607.