ПОБАТЬКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм.
1. перех. і без додатка. Батькувати (у 1 знач.) якийсь час. Пом’якшав [ротний] зразу; ще пополаяв, побатькував трохи [солдатів] та й прогнав (Мирний, II, 1954, 122); Доводиться іноді й побатькувати [Кузька], вліпити долонею куди слід (Коп., Подарунок, 1956, 22).
2. неперех., рідко. Побути за батька на весіллі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 609.