ПОБЛА́ЖЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. побла́жливий. Найбільш всіх сподобалась вона [поема «Давня казка»] паничеві Ліпському, се мені приємно, бо все-таки він людина, вихована на європейській літературі, і патріотичної поблажливості в нього нема (Л. Укр., V, 1956, 111); В його словах відчувалась поблажливість люблячого чоловіка до слабостей і примх своєї жінки (Тют., Вир, 1964, 108); Його ставлення до людей — це осолоджена хорошими манерами поблажливість, якщо не презирство (Галан, І, 1960, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 619.