Слово "поблукати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Гр., II, 1963, 119); — Корівка хай собі пасеться, а я поблукаю (Тют., Вир, 1964, 436); // Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку. Поблукавши по селищу й дошукавшись, нарешті, інженерчиної квартири, він несміливо постукав у двері (Коцюба, Нові береги, 1959, 94); // Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування. Мало жив я, та чимало Поблукав по світу (Граб., І, 1959, 583); Поблукали ми по світу У своїй мандрівці дальній, І відкрився наостаннє Нам Індійський океан (Шер., У день.., 1962, 55).

◊ Поблука́ти очи́ма (по́глядом) — те саме, що Блука́ти очи́ма (по́глядом) якийсь час (див. блука́ти). Джмелик присів на лаву, поблукав поглядом по стінах (Тют., Вир, 1964, 539).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 621.