ПОБО́ЖНО. Присл. до побо́жний 1, 3. — І хай бог милує й не допускає, — стиха побожно промовила вона, оглядаючи куряву (Вас., І, 1959, 166); Евеліна підвелася. Побожно перехрестилась і вийшла з каплиці (Рибак, Помилка.., 1956, 104); Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковане дерево (Коцюб., II, 1955, 39); Василько побожно дивився на вуйка Юру і казав, що він усе буде робити так, як вуйко загадає (Турч., Зорі.., 1950, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 622.