ПОБОРГУВА́ТИ, гу́ю, гу́єш, док., розм.
1. перех. і без додатка. Дати в борг. [Гайдамака:] Далебі, дав би карбованця [кобзареві за пісню], якби був не пропив учора!..Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам (Шевч., І, 1951, 105).
2. перех. Позичити, взяти в борг. [Запорожець (грає, усі троє співають):] А я мотнусь до шинкарки Поборгую хоч дві чарки (Кроп., V, 1959, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 622.