ПОБО́РЕНИЙ, ПОБО́РОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поборо́ти. Діялось це в тридцятих роках нашого [XIX] століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством (Коцюб., І, 1955, 334); Мов змії, в’ються Тривожні, темні думи, но [але] по хвилі Щезають, волі силою твердою Поборені (Фр., XIII, 1954, 86); Десь-не-десь лежали на землі дерева-великани, підриті й поборені віком або й розколені громом (Коб., І, 1956, 450); * Образно. Природі бач заздро, що діти землі Збагнули всі тайни, що крились у млі. В безсилому гніві покірно вона, Поборота розумом, чоло згина (Граб., І, 1959, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 622.