ПОБРА́НИЙ, ПОБРА́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до побра́ти. Богдан Хмельницький їхав оточений лісом побраних у противника прапорів і значків (Панч, Гомон. Україна, 1954, 345); // побра́но, побра́то, безос. присудк. сл. Багато народу побрато [після реформи 1861 р.], порозсаджувано в тюрми (Мирний, IV, 1955, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 623.