ПОБРАТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Поклястися одне одному у взаємній дружбі, назватися братами. — Як не одрізняй себе од миру, а все чоловіку хочеться до кого-небудь прихилитись; нема рідного брата, так шукає названого. От і побратаються да й живуть довіку вкупі, як риба з водою (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); — Спасибі тобі, козаче, дай руку, побратаємось! — чоловік простягнув руку.. — Вибачай чоловіче, — одрізав січовик, — хоч мені тебе й жаль, а.. Каїнові руки не подам і побратимом не буду (Стор., І, 1957, 338); // Близько зійтися, виявити до кого-небудь братні почуття. Ченці запрошували Копронідоса до себе на чай та на закуску і побратались з ним (Н.-Лев., III, 1956, 380); Тепер вони взагалі один без одного не могли й кроку ступити, так здружились та побратались (Збан., Сеспель, 1961, 133); * Образно. Туга знов побраталась зі мною: Бо надії дурні позгасали… (Граб., І, 1959, 497).
2. Припинити воєнні дії і обмінятися знаками дружби (про солдатів ворожих армій). [Михайлюк:] Я пробував брататись, розумієш? Не дають. [Щорс:] Добре, я з ними сам побратаюсь… Гавриченко! [Гавриченко:] Єсть! [Щорс:] На село Лишичі. Приготувати населення до виступу нашого полку і братання з німецькими солдатами (Довж., І, 1958, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 624.