ПОБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Те саме, що поголи́ти.
2. перен., розм. Влучно, гостро виганити кого-небудь. Нівроку розумний, гострий, як бритва, Саєнко не пропускав случаю, щоб не побрити своїх сильних родичів (Мирний, II, 1954, 272).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 627.