ПОБУ́ВКА, и, ж., перев. у сполуч. з прийм. на, розм. Те саме, що поби́вка. — Приїжджав Федот Вихорів на побувку, то самі ж чули, як говорив: — У нас сила. Кордон на замку (Тют., Вир, 1964, 302); Того року він.. приїхав з молодою дружиною до батьків на побувку (Минко, Моя Минківка, 1962, 75); От побувку відбуду, заберу тебе [Данила] на Донеччину до уголька! (Смолич, Мир.., 1958, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 628.