Слово "побігти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОБІ́ГТИ, біжу́, біжи́ш, док.

1. Почати бігти в якому-небудь напрямку. Оришка побігла, ляпаючи босими ногами (Хотк., II, 1966, 29); Сахно й Чіпаріу виплигнули з машини й побігли навпростець.. до кущів (Смолич, І, 1958, 52); Джмелик свиснув, ударив канчуком коня по крупу, кінь плигнув убік і побіг униз (Тют., Вир, 1964, 536); // розм. Швидко, спішно піти, сходити куди-небудь з якоюсь метою. — Я трохи полежу, а ти [Дмитрик] побіжи на місто та купи хліба… (Коцюб., І, 1955, 133); Василь Маркович побіг за комісаром до сусіднього класу (Довж., І, 1958, 296); // Почати тікати, відступати. Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (Котл., І, 1952, 279); Він стояв там на той випадок, щоб до ноги вирубати чубенківців, коли ті побіжать під натиском замаскованої піхоти (Ю. Янов., II, 1958, 220); * Образно. Він.. спать не зміг, сон геть побіг (Дор., Три богатирі, 1959, 11).

◊ Моро́зець побі́г по́за шкі́рою (по спи́ні і т. ін.) див. моро́зець.

2. перен. Почати швидко рухатися (їхати, котитися і т. ін.) в якому-небудь напрямку. Сани легко побігли по в’їждженій дорозі; Автобуси побігли по мосту; Засварився дрючком Ларивон. Замахав. Тіні по стінах побігли (М. Куліш, П’єси, 1960, 30); Того ж дня Хорст став до верстата. І коли заспівала, побігла з-під різця стружка, він зрозумів, що саме тут його справжня вітчизна (Собко, Запорука.., 1952, 245); // Почати швидко нестися в повітрі (про хмари, дим і т. ін.). Місяць зійшов пізно,.. хмари раптом просвітлилися, задимились, ожили і побігли на захід (Стельмах, II, 1962, 199); Чути — зарипіли ворота в маєток — ковтнули юрбу і знов зарипіли. А по вулиці пил побіг сполоханий і ген за селом шмигнув. У бур’яни (Головко, І, 1957, 110); // Почати швидко проходити, мигтіти перед очима під час руху, їзди. Коли за вікном знову побігли поля, Вутанька обернулася до сусідки: — А ви ж від кого їдете [делегаткою]? — Я від робітниць кременчуцької махоркової фабрики (Гончар, II, 1959, 167); Мчить поїзд. Швидкий рух захоплює все навколо. Знялися з місця білі хати з вишневими садками, побігли назад телеграфні стовпи (Жур., Даша, 1961, 50); // Простягтися в далечінь довгою смугою, довгим рядом. Зеленою левадою побігла стежечка аж до ставка (Коцюб., І, 1955, 40); І бачив [Давид] — пішли [дівчата] дорогою, що по ній стовпи телефонні вдалину побігли (Головко, II, 1957, 9); // З’явившись, почати швидко розходитися, поширюватись у якому-небудь напрямку. — Як ви на це дивитесь, пане сотнику? — побігли до самого підборіддя складки від вигнутого рота підполковника (Стельмах, II, 1962, 60).

3. Швидко змінити напрям руху, перебігти з одного предмета на інший (про очі, погляд). Зеленим яром.., котрим вони ішли купатися, побіг миттю його погляд (Мирний, І, 1954, 257); Очі [художника] побігли по вазах і засохлих квітах у них (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 346).

◊ Побі́гти очи́ма (по́глядом) — швидко перевести очі, погляд з одного предмета на інший.

4. перен. Потекти, политися. — А де мої брати тепер? Де брати? Чи живенькі? — Та сльози й побігли по її щасливому личеньку (Вовчок, І, 1955, 322); В вічі глянув березень ясний, Усміхнувся не для всіх помітно, — І потік, побіг струмок брудний (Рильський, І, 1960, 150).

5. перен., розм. Зашумувавши під час кипіння, почати виливатися через вінця посуду. — Чайник на плитці, я трохи прикрутила газ — не википить і не побіжить (Перв., Дикий мед, 1963, 394).

6. за кого і без додатка, розм. Узяти шлюб (про жінку); вийти заміж. — Дума, як багач, то так усяк і побіжить за нього… (Мирний, III, 1954, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 614.