ПОБІ́ЛКА, и, ж.
1. Дія за знач. побіли́ти 1. Уляна не стала турбувати Кіндрата Дорофійовича і просити в нього колгоспниць на побілку (Логв., Літа.., 1960, 60); Невід’ємним заходом агротехніки в садах є побілка стовбурів і скелетних гілок плодових дерев з метою захисту від пошкодження морозами ранньою весною (Колг. Укр., 9, 1957, 45).
2. Шар білої фарби, вапна, крейди, нанесений на що-небудь. Стіни, не прикрашені жодним портретом чи фото, сяяли свіжою побілкою (Собко, Звич. життя, 1957, 78).
3. спец. Біла глина. Лукія теж узялася до діла, і не фарби мішала для малювання посуду, не зелень, не червень, не побілку, а почала також розстругувати мокру глину (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 617.