Слово "побілілий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОБІЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побілі́ти. Марфа Долина стояла на своїх милицях, стискуючи держаки побілілими від напруги пальцями (Жур., Дорога.., 1948, 91); Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (Фр., XIII, 1954, 210); Крізь сльози дивиться [дружина] на його побіліле од хвилювання обличчя (Стельмах, II, 1962, 150); // у знач. прикм. Розвиднялося саме. Осокори в садочку, неначе намальовані, стоять на побілілому небі (Тесл., Вибр., 1950, 104); Побілілий заєць серед чорних полів не знаходив собі місця, тому тримався здебільшого рудих лугів (Гуц., З горіха.., 1967, 193); Стоїть збентежена Ванда і побілілими губами шепче: — Прийшла Тамара? (Хижняк, Тамара, 1959, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 616.