ПОВ’Я́ЗКА, и, ж.
1. Вузький шматок тканини, яким обв’язують що-небудь (голову, руку і т. ін.). Пані Люба недужа лежить з пов’язкою на голові в ліжку (Вас., III, 1960, 223); Жінки клопочуться з ізоляційним матеріалом, з отією самою синтетичною скловатою, захищаючись від її гострої пилюки марлевими пов’язками (Гончар, Тронка, 1963, 341); // Смужка тканини на рукаві як знак чого-небудь. До нас під’їхав на коні офіцер військової академії з червоною пов’язкою на рукаві (Панч, На калин. мості, 1965, 70); // Шматок тканини, бинта і т. ін., що підтримує хвору частину тіла в потрібному положенні або закріплює на ній перев’язний матеріал. Остапові зсунулась пов’язка з рани, і.. йому ніяк не вдавалось зав’язати її (Коцюб., І, 1955, 374); Рука висіла у нього на пов’язці (Рибак, Час.., 1960, 867).
2. Старовинний жіночий головний убір. Темне волосся, зачесане на проділ, прикривала шовкова біла пов’язка, кінці якої спускалися на груди (Скл., Святослав, 1959, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 699.