ПОВАЖА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до поважа́ти 1. Іван Семенович мовчки слухав, розуміючи, що вчителю треба подумати, і ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Ю. Янов., II, 1954, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 632.