Слово "поважно" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОВА́ЖНО, присл.

1. Статечно, не поспішаючи, неквапливо. Поважно та тихо У раннюю пору На високу гору Сходилися полковники (Шевч., II, 1963, 158); У хаті.. зібралася близька й далека рідня: випроводжали в науку Юрка. З парубком поважно здоровкались статечні дядьки, оглядали його зі всіх боків (Стельмах, II, 1962, 363); // З гідністю, велично. Всі засміялись, а Васюта сидів поважно й щипав свого білявого вусика (Гр., II, 1963, 485); Тримався він поважно і навіть урочисто (Коз., Нові Потоки, 1948, 251).

2. З повагою, шанобливо. Поважно, з острахом, наче до першої сповіді, приступивсь Семен до граматки (Коцюб., І, 1955, 100); Вона взяла його за руку і, поважно та ласкаво дивлячись йому в очі, сказала: — Та ви не прийміть сего, чого доброго, собі за образу (Хотк., І, 1966, 41).

3. Серйозно. — Мовчали б краще, колего,.. та не дратували пана Тиховича своїм легкодумством. Адже ви знаєте, як він поважно дивиться на свою місію… (Коцюб., І, 1955, 197); // Не на жарт; всерйоз. [Аецій Панса:] Ти ж не бери всього вже так поважно, Руфін таку звичайку здавна має, що в нього жарт одягнений мов правда (Л. Укр., II, 1951, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 633.