ПОВА́ЖНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. пова́жний 1-7. О. Харитін почував свою поважність, хильнувши всмак, і гордовито позирав на проїжджих (Н.-Лев., III, 1956, 168); За час перебування в партизанському загоні він виріс, змужнів, думки його набрали якоїсь стрункості й поважності (Чаб., Балкан. весна, 1960, 121); Василинка і робить все без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху, вона мовби якось і Лінину нервовість вгамовує своєю поважністю (Гончар, Тронка, 1963, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 633.