ПОВДОВІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до повдові́ти. Повдовіла, турботами прибита мати не була в силі виплачувати точно по умові довг (Коб., III, 1956, 211); Більшість минківських вояків не повернулася додому. Повдовілі солдатки, побачивши когось з прибулих, голосили на все село (Минко, Моя Минківка, 1962, 101); * Образно. Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (Фр., І, 1955, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 637.