Слово "поверх" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́ВЕРХ, у, ч.

1. Частина будинку, що включає ряд приміщень, розташованих на одному рівні. З сіней направо й наліво йшли сходи на перший поверх (Фр., VII, 1951, 306); Терем київських князів збудований був на два поверхи (Скл., Святослав, 1959, 33); // Ряд приміщень на судні, розташованих на одному рівні. Взагалі пароход [пароплав] гарний, чистий дуже, великий (з трьома поверхами) (Л. Укр., V, 1956, 403); // Ряд предметів, розташованих горизонтально, на одному рівні. Лавки [у залі цирку] йдуть чверть-кругом (сегментом) у три поверхи (Л. Укр., II, 1951, 510); Хати [в татарському селі] без дахів, скупчені, приліплені одна до другої, одна над другою. Я нарахував 11 поверхів (Коцюб., III, 1956, 146).

2. гірн. Частина шахтного поля, розташована між штреками. Тут [під Охтиркою] вже видобувають нафту і газ з трьох розвіданих верхніх поверхів (Роб. газ., 17.Х 1965, 2).

3. рідко. Те саме, що пове́рхня

1. Весело сонце на сході вставало, Сяєвом в поверху озера грало (Щог., Поезії, 1958, 304); Пішла хвиля та брижі далеко по гладенькому поверсі води (Н.-Лев., І, 1956, 60).

4. діал. Верх. І почала [Параска] їх [подушки] складати.., а саму невеличку, наче пампушку ту, одним махом руки якоюсь круглою зробила і на самий поверх кинула (Мирний, IV, 1955, 355).

ПОВЕ́РХ. 1. присл. Зверху чого-небудь. В білому одіта, І поверх парчею срібною покрита, Тихим сном навіки вродниця [вродливиця] заснула (Щог., Поезії, 1958, 116); Несторова закуталась у хустину, одягла при допомозі Нестора шубу поверх (Вільде, Сестри.., 1958, 577); На обкладинці [папки] приклеєно ярлика з видрукуваним на машинці написом.. Поверх розмашисто навскіс червоним олівцем: «Замполіту. Здати в архів» (Логв., Давні рани, 1961, 11).

2. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, особу чи місце: а) вище від яких, над якими що-небудь розміщується або відбувається якась дія. Висока трава починає гнутись-хилитись, поверх неї тілько гарячий вітер гуляє та сонце розсіва своє пекучо-іскристе проміння (Мирний, IV, 1955, 312); Крижицький.. наймав збиту з дощок комірку з віконцем поверх дверей (Чорн., Визвол. земля, 1959, 158); б) вище від яких спрямована дія. Вчителька.. глянула на дівчинку поверх окулярів (Коз., Листи.., 1967, 7); Очі його дивились кудись уперед, поверх ворога (Тют., Вир, 1964, 537).

3. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на предмет, на поверхні якого хто-, що-небудь є, перебуває. Грицько вертався з поля з снопами, аж трьома возами. Він за одним, Христя за другим; а син.. сидів на третім поверх снопів (Мирний, І, 1949, 413); На озеречку поверх льоду повиходила зеленкувато-блакитна вода (Стельмах, І, 1962, 343).

4. прийм., з род. і знах. в., рідко. Те саме, що по́над 5. Вона мала поверх двадцять років і була висока (Коб., І, 1956, 375); Записав [І. Франко] понад 400 пісень та поверх 1300 коломийок (Нар. тв. та етн., 1, 1968, 53).

5. прийм., з род. в., рідко. Те саме, що по́над 6. Поверх моєї праці та ще мене б’ють (Номис, 1864, № 4043); Не знаю, що змушувало лаборантів і монтажниць так працювати: їм же ніхто не платитиме за час, що вони прогають поверх своїх годин (Ю. Янов., II, 1958, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 643.