ПОВИБИВА́ТИСЯ, а́ється, а́ємося, а́єтеся, док.
1. Висунутися з-під чого-небудь назовні (про все або багато чогось). Тихенький подихав вітер, шевелив [ворушив] її невеличкими чорними кучерями, що повибивались на висках з товстої та довгої коси (Мирний, II, 1954, 68).
2. в кого, розм. Доклавши зусиль, домогтися певного суспільного становища, стати ким-небудь (про всіх або багатьох). Сини повибивались в інженери.
Повибива́тися в лю́ди — те саме, що Ви́битися в лю́ди (про всіх або багатьох) (див. вибива́тися). Народила [жінка] десятеро дітей: двоє перших ще маленькими переставились, а решта повиростали і в люди повибивались (Гуц., Скупана.., 1965, 10).
3. Зробитися нерівним, із заглибинами в багатьох місцях (про долівку, дорогу і т. ін.). Шлях повибивався; // безос. Батрак долівку землею рівня, де повибивалося (Кв.-Осн., II, 1956, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 648.