ПОВИВА́ТИСЯ, а́ється, недок., ПОВИ́ТИСЯ, в’є́ться, док.
1. Охоплювати собою, обвиватися навколо кого-, чого-небудь. Прикуті близько ми були, Та нас заліза розвели, Що повивалися круг рук (Граб., І, 1959, 401); Знову люта Гадина впилася В саме серце; кругом його Тричі повилася (Шевч., II, 1963, 273); // Вплітатися в що-небудь. Сивина од журби ненастанної В чорній косі повилась (Дн. Чайка, Тв., 1960, 286).
2. Плестися навколо чого-небудь, по чомусь (про рослини). Повився хміль біля старих воріт (Мал., Щедре літо, 1949, 69); Всю садибу обступав навколо старий і похилий тин, на який повився хміль і кручені паничі (Донч., Вибр., 1948, 212).
3. тільки 3 ос. Мати вигини, звивисто пролягати, протікати, бути розташованим по звивистій лінії. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву (Коцюб., I,1955, 17); Вуличка.. повилась між оселями до Удая (Десняк, Десну.., 1949, 200); Підгір’ям повилося довге село Межиріч (Горд., Дівчина.., 1954, 146).
4. Огортатися, затягуватися з усіх боків (димом, туманом і т. ін.); оповиватися. Місяць хмарою повивсь (Шевч., II, 1953, 28); Все море в туман повилось (Л. Укр., IV, 1954, 97); * Образно. Образ її повивався якимись чарами (Вас., І, 1959, 170); // Покриватися чим-небудь по поверхні. А надворі була весна, гори і доли повивалися зеленню (Гур., Наша молодість, 1949, 292); Її лице повилось прозорою червоною фарбою осіннього вишневого листу (Досв., Гюлле, 1961, 131); * Образно. Лице [діда] стало аж чорне, очі повилися смутком, тугою… (Мирний, І, 1954, 178); // Охоплюватися, цілком заповнюватися і т. ін. світлом, темрявою, тишею і т. ін. Від гущавини рослин обитель повивалася вечірньою пітьмою (Ле, Міжгір’я, 1953, 105); Вербовий гай на тім боці повивсь у темряву, почорнів (Коцюб., І, 1955, 143); У лісі тінь густішає, схолонула трава, дрімотливою тишею повились дерева (Забіла, У.. світ, 1960, 73).
5. тільки док. Полетіти, кружляючи в повітрі. Голуби повились у небо; // Піднятися, переміститися клубами, звиваючись (про дим, туман і т. ін.). Смердючий дим клубками повився під стелею (Н.-Лев., II, 1956, 122); Пішла по колу стара газета на цигарки, міцний димок повився над головами матросів (Кучер, Голод, 1961, 125).
6. тільки док. Літати, кружляючи в повітрі якийсь час. Пташка затріпалася, знялася з тину, упала у ярок, знову знялася, повилась над головами і знову упала в ярок (Мирний, І, 1954, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 649.